Іванна Крупеня: "Я стараюся показувати, що можна вигравати технічно, без брудних прийомів"

Надія збірної України в категорії 54 кг Іванка Крупеня в інтерв’ю прес-службі ФБУ розповіла про підготовку до чемпіонату Європи, атмосферу в національній команді та свій шлях в боксі. Серед боксерок, на яких звертають особливу увагу фахівці та вболівальники перед чемпіонатом Європи, варто відзначити рівненчанку Іванку Крупеню. Вона – боєць із особливим шляхом. Є майстром спорту міжнародного класу з боксу, майстром спорту з дзюдо та виступала у змішаних єдиноборствах. Нині, відновивши нещодавно виступи в боксі, готується до континентального форуму, де в України чимало надій на медалі.

– Справді, випало спробувати різні єдиноборства, – починає розповідати свою історію Іванка. – Якщо чесно, це вже зараз я розумію, куди потрапила. А в дитинстві мене просто тягнуло до спорту. Маю старшого брата, виросла в оточенні хлопців. Тому вони йшли в якісь єдиноборства – і я йшла за ними, слідуючи за їхнім прикладом. З часом так вийшло, що вони залишили спорт, а я лишилася…

– Кажуть, бокс – це шахи на ногах. Що саме подобається вам у цьому виді спорту?

– Вже зараз, після 3-річної перерви, я розумію, що це мій шлях і Бог направив мене на нього. Я маю бути тут, з цією командою, з цими людьми, які вже стали мені близькими за час спільної роботи. Кажуть, що бокс – не жіноча справа. Можливо, є рація у таких словах. Але мені бокс подобається швидкістю думки, тим, що це складно-координаційний вид спорту. Ти маєш постійно тримати себе в формі, розвиватися не лише фізично, але й духовно.

– Чим бокс важчий, а чим – легший порівняно з іншими видами, які вам довелося спробувати?

– Важко порівнювати різні види: в кожному з них працюють різні групи м’язів, скрізь є своя ігрова специфіка. Навіть буває таке, що десь змагаєшся цілий тиждень, а десь – один день, тому зовсім різна підготовка. Всяка праця – важка по-своєму, тому спільне у всіх видів для спортсмена – ти однаково відповідально та серйозно тренуєшся і готуєшся до всіх викликів, які готує спорт. Дрібниць ніяких не існує – ти повинен знати і специфіку турніру, і особливості країни, куди прибуваєш.

– Тобто, якщо порівняти з часом до початку занять боксом, ви – вже інша людина?

– Можна сказати, що мене, як особистість, формував спорт. Я з 10 років у боксі. Але й зараз продовжую формуватися. На нас впливає наше оточення – наш колектив, наставники, близькі, друзі.

– Кожен новий день – досвід. Безперечно. Але є вже це приємне відчуття, що турнір розпочнеться найближчим часом? Тому що була затримка, пов’язана з перенесенням фінального турніру з Польщі до Болгарії, ви змушені були розширити підготовчий період…

– Є таке відчуття – ніби назбирується азарт, ти акумулюєш свій досвід та енергію, і це та фінішна пряма, коли ми збираємо всі сили та той багаж, який вдалося напрацювати упродовж наших зборів.

– Хто ваші основні суперниці та яке місце загалом в української школи боксу в жіночому спорті?

– Свого часу ми були навіть четвертими в світі. З нашою школою рахуються. А щодо моєї вагової категорії, то я починаю після перерви – і бачу, що дуже багато нового в світі боксу. Багато з’явилося нових імен, чимало спортсменок змінили вагові категорії. Тому я готуюся до чемпіонату Європи й навіть не знаю, хто є фаворитом. Будемо на місці проводити конкретну підготовку під суперниць, уже коли пройде жеребкування.

– Нині починається той цикл, який є найважливішим для спортсмена. Чемпіонат Європи, Європейські ігри, світові змагання, а з 2019 року – відбір до Олімпіади. Розділяєте для себе турніри на пріоритетні та другорядні?

– Звісно, у кожного турніру – своя вага, але у спорті це не працює. Потрібно завжди бути в тонусі. Специфіка моєї роботи – нині я в тій ваговій категорії, якої ще нема на Олімпіаді. Але є сподівання, що її введуть в програму Ігор. І це буде дуже правильно, тому що дозволить розширити кількість учасників, розігруваних медалей, вболівальників. Навіть якщо мою мою "вагу" не додадуть наразі до Олімпійських, змінюватити вагову категорію не планую. В плані роботи над своєю вагою, щоб тримати себе у формі та належних фізичних кондиціх, то я наразі активно співпрацюю з Борисом Третяковим. Дуже грамотний спеціаліст, професіонал своєї справи, який враховує усі мої особливості організму та грамотно підбирає мій раціон харчування. Відчуваю, що самме завдяки цьому я дуже добре себе відчуваю та переконана, що зможу досягти вагових результатів у своїй вазі.

– Аматорський бокс для вас хобі чи вже щось більше?

– Ви знаєте, якщо у людей є якийсь графік – три дні на три, через тиждень, то ми працюємо весь час, вихідний лише один. Крім того, у нас 2-3 тренування на день. Все має значення – як ми їмо, як ми спимо, як працюємо. Все впливає на результат. Тому хобі це не назвеш, навіть якби хотілося.

– Як ваша родина сприймає ваш вибір?

– Спершу дуже хвилювалися, особливо, коли пішли перші травми. Але зараз мене дуже підтримують, всіма силами та можливостями. Тому всі мої досягнення треба розділити з ними. Є одна медаль, але якщо розділити її з усіма, хто робить свій вклад в наш успіх, то її не вистачить, щоб розділити. На нас працює величезний штат – тренери, масажисти, адміністратори, кухарі, підтримує ФБУ. А ми на сам кінець цієї великої роботи виходимо на ринг, щоб представляти нашу країну.

– Хто ваші улюблені спортсмени?

– Завжди дивилася всі бої українських боксерів на міжнародному рингу. Підтримую всіх! Звісно, приємно, коли так здорово стартували наші легенди – Усик та Ломаченко. Ми їх підтримуємо, рівняємося на них і стараємося вивести на такий же рівень жіночий бокс. Звісно, вони – чоловіки, нам ніколи не стати ними, та це й не потрібно. Але це неймовірне відчуття – коли є до кого тягнутися, є з кого брати приклад. Всі ми – українці, це наша земля і наш рід. Ми можемо перемагати на міжнародному рингу, тому що Україна в боксі – це звучить гордо.

– Жіноча збірна України з боксу справляє дуже позитивне враження – всі дівчата приємні у спілкуванні, освічені, гарно та чемно висловлюють свою думку. Звідки ж тоді на рингу така агресія, жага до перемоги, дух воїна? Ховаєте десь це в житті?

– Я стараюся гасити агресію, тому що вона не допомагає в поєдинку. Навіть у книзі Конкордії Антарової є такий вираз – «перемагати з любов’ю». Якщо гарно замислитися, він дуже правильний. Тому що агресія засліплює, змушує до неправильних рішень на рингу. Змагання – це вдосконалення, твій шанс стати кращим. Інколи буває – судять несправедливо, суперниці діють брудно. Але я стараюся показувати, що можна вигравати технічно, без брудних прийомів, навіть якщо проти вас таке застосовують.

– Іванка Крупеня – шестиразовий чемпіон України з боксу, віце-чемпіон та бронзовий призер чемпіонату Європи, переможниця міжнародних турнірів. Де зберігаєте ці всі нагороди? Вони вас надихають чи, скоріше, радують око рідних?

– У батьків є спеціальна окрема стінка, і діти-похреснички прибігають і дивляться на ці всі кубки та медалі. А я стараюся не думати про минулі успіхи, а – про майбутні. Колишні перемоги приємні, але найприємніші перемоги, які попереду!

Ключові слова: 

Коментарі