Віктор Сидорович: "Бойові мистецтва не можна розглядати як звичайний мордобій"

За майже тридцять років через Школу традиційного фудокан карате-до Віктора Сидоровича у Рівному пройшли тисячі вихованців, чотири десятки з яких досягли рівня чорного пояса. Близько сотні з них свого часу стали переможцями престижних всеукраїнських змагань, а десятки – чемпіонами і призерами європейських та світових чемпіонатів і кубків. Проте, як запевняє президент Федерації Фудокан карате-до України, майстер спорту України, чемпіон Європи, суддя міжнародної категорії, володар п’ятого дану Віктор Сидорович, найбільше його досягнення не в нагородах його учнів, а в набутій ними на тренуваннях базі знань і навичок, які допомагають їм бути успішними у житті.

Чого вчать у Школі традиційного фудокан карате-до? Що є ціннішим, ніж просто здатність постояти за себе? Про це журналіст «7 днів» допитувався у Віктора Сидоровича.

– Вікторе Івановичу, за чим діти і підлітки приходять до Школи традиційного фудокан карате-до?

– Дітей, як правило, приводять батьки. Тато, скажімо, хоче, щоб син був сильним, мужнім, вольовим, умів приймати рішення і нести за них відповідальність, міг захистити себе і своїх близьких. Мама – аби син виріс відповідальним, люблячим і турботливим. Для дівчаток – свої пріоритети: насамперед довести, що вони нічим не поступаються хлопчикам. При цьому їм важливо, щоб дівчинка, будучи сильною і вольовою, не втрачала жіночності. 

Бойові мистецтва не можна розглядати як звичайний мордобій. До того ж, якщо з раннього віку розвивати агресивність, то вона буде накопичуватись у підсвідомості дитини. Відтак існує небезпека, що, скажімо, в підлітковому віці, коли в дитини відбуваються гормональні зміни, ця агресія може проявитися, і передусім проти близьких. Потім – у школі чи трудовому колективі, а далі виллється у світогляді. Дітей, яких у 6–8-річному віці віддають у бійцівські школи, не можна навчати бою. Їм треба втовкмачувати розуміння самого себе, виховувати в них почуття відповідальності і самодисципліни. І коли дитина усвідомлює, що вона розвиває в собі впевненість, бачить перед собою ціль, відчуває свої сили, це допомагає їй формуватись як особистості.

– І де ж тут місце самому бойовому мистецтву?

– Чомусь батьки вважають, що дітям достатньо займатися два-три роки, аби їх навчили битися. Це хибний погляд. 

До слова, коли я років 35 тому починав займатися карате, мені на очі потрапила стаття, в якій ішлося про те, що карате починається з поклону. Це ритуал поваги. Коли ти заходиш у додзьо (зал традиційних бойових мистецтв), то робиш рей (поклон). У фільмі Акіри Куросави «Геній дзюдо» на вмінні виконання ритуалу поклону яскраво продемонстровано духовний ріст молодого учня, який став справжнім майстром бойових мистецтв. Так і навчання карате починається з виховання поваги до вчителя, батьків, старших, друзів, навіть до суперника. Це невід’ємний духовний аспект карате-до.

І лише тоді, коли учень досягає певного духовного розвитку, його можна навчати бойових технік. Це приблизно на рівні коричневого поясу, який досягається, як правило, не раніше як за чотири роки занять. Цього достатньо, щоб підліток був готовий сприймати складні знання, якими є секретні техніки бойового мистецтва.

– Чи суттєво відрізняються секретні техніки традиційного фудокан карате-до від інших бойових мистецтв?

– Кожен стиль має свої особливості. Чим хороший фудокан, який ми практикуємо? У нас немає захисних засобів (щитів, шоломів, рукавиць і т.д.), вагових категорій, що дуже наближує до життєвих реалій. Тому, коли ти відпрацьовуєш техніку ударів, водночас вчишся контролювати свою силу, щоб не покалічити свого суперника. А контроль сили – це контроль своєї свідомості, думок і вчинків. Тут треба зауважити, що цієї сили достатньо, аби невеликий за габаритами каратист міг легко впоратися з набагато більшим і важчим, ніж він, супротивником. І це стосується як хлопців, так і дівчат. До того ж, фудокан поєднує у собі техніки ударів ногами і руками, захватів, кидків, впливу на больові точки тощо. Такі техніки, зрозуміло, не можна давати морально і психологічно не підготовленим підліткам. Тому даєш їх тоді, коли бачиш, що учень до цього готовий. 

– Чому в традиційному карате-до так багато уваги відводять духовному розвитку?

– У нас культивується духовний (не плутати з релігійним) розвиток. Тобто ми не виховуємо роботів, які будуть вміти махати руками і ногами. Це особистості, які усвідомлюють своє місце і позицію у світі.

Іншими словами, готуємо своїх вихованців до життя, розвиваючи у них творче мислення. З маленькими дітьми треба все це робити через ігрові форми. Буває, зі старшими учнями ведемо бесіди на теми з фізики, астрономії, математики, хімії, фізіології. Пояснюю учням, як влаштований світ, розтлумачую його структуру, яка складається з інформації, енергії та матерії. Щоб навчитися працювати з енергетикою (а це передусім здоров’я, бо, коли є енергія, людина – здорова, немає – вона хворіє), треба, щоб розум учня був наповнений правильною інформацією. Коли він цю інформацію трансформує через тренування, його тіло наповнюється енергією. Треба усвідомлювати те, що робиш. Усвідомленість фізичного тіла, наповненого енергією, – це запорука здоров’я на довгі-довгі роки.

– Вікторе Івановичу, з якого віку можна вже займатися?

– Традиційним фудокан карате-до можна починати займатися з 5 чи 6 років, але й у 10 чи 12 – не пізно, і аж до кінця свого життя. Чак Норіс свого часу сказав: «Ми тренуємося все життя, не шкодуючи себе, заради того, аби, можливо, одного разу в житті застосувати це, щоб захистити своїх близьких. А може, такого випадку ніколи й не буде. Але не це важливо. Важливо, що ми це робимо, розвиваємо себе і йдемо цим шляхом». Якби кожна людина так розвивала себе, у нас були б зовсім інша планета і життя. Принаймні, ми цього прагнемо, тому й взяли для школи гасло: «Сьогодні ти кращий, ніж учора, а завтра – кращий, ніж тепер!»

Коментарі